Ефект від путінського виступу – нульовий. Не лише в Україні, а і в самій Росії. Жодних емоцій він не викликав навіть у відвертих пропагандистів. Маргариті Сімоньян довелося вигадувати радісні пости про "не будуть кошмарити бізнес" та "як же круто – буде материнський капітал". Ні слова про війну.
Кадиров і Пригожин взагалі не з’явилися на заході, що дуже зухвало з їхнього боку. Кадиров полетів у Дубай, а Путін під час промови, мов нудний ментор, повторював, що за кордоном росіян не чекають, і взагалі добре, що в олігархів там повідбирали гроші і нерухомість.
Що роблять росіяни, коли все йде погано? Правильно – стріляють по українських містах. Сьогодні якраз під час побрехеньок Путіна про українських нацистів російські "ненацисти" обстріляли з "Градів" зупинку громадського транспорту поблизу ринку у Херсоні – щонайменше п'ять загиблих.
Всю промову російського президента можна поділити на три частини. Перші пів години – про війну. Але не про переможну "СВО", яка йде за планом, – про це не було жодного слова, а про "крок за кроком виконувати завдання". Про які завдання мова – невідомо. Якщо раніше Путін завжди чимось хвалився, то Сєвєродонецьк взяли, то чотири регіони приєднали до Росії, то зараз жодної перемоги у промові не прозвучало. Путін не поклав на стіл нічого, що можна було б показати як досягнення за рік війни. Ок, сухопутним коридором у Крим похвалився, але це настільки заїжджена пластинка, що навіть Путін не акцентував на ній.
Натомість його метою було переконати російську еліту згуртуватися навколо нього, бо кругом нацисти, терористи, неоколоніалісти, гендерно-нетральний Бог, едельвейси, духовна катастрофа, воєнні бази США. Виглядало настільки жалюгідно і беззмістовно, що вже на перших хвилинах наступник Жириновського Леонід Слуцький просто заснув.
У z-пабліках прямо-таки читалося очікування, що після таких страшилок Путін стукне кулаком по столу і щось видасть грізне – хоча б мобілізацію, оголошення війни Україні чи ультиматум Сполученим Штатам. Але нічого не відбулося. Нуль. Кілька разів він проскиглив "это не мы начали войну, это они", "посмотрите, что они делают", "именно они, именно они", і виглядало це як виправдання школяра у кабінеті директора. Путін навіть не бряцав зброєю, не погрожував новим наступом, показавши себе абсолютним слабаком в очах радикальної спільноти. В самому кінці виступу, після понад години нудних розмов про розвиток екотуризму та підтримку бізнесу, Путін дуже обережно згадав про своє улюблене – ядерну зброю. Без погроз у стилі "я натисну, мені все одно", скоріше з благанням США сісти і поторгуватися.
Друга частина, якій Путін присвятив десь 80 хвилин, стосувалася соціально-економічного розвитку Росії. У нормальній країні за нормальних умов весь виступ президента міг бути таким – про кредити, ВВП, інфляцію, робочі місця, соцгарантії. Але у випадку з Путіним ми побачили типову спробу натягнути овечу шкуру на вовка. Він роздавав щедрі обіцянки, на які у Росії просто нема грошей. Про які нові фонди і великі інфраструктурні проєкти може йти мова, якщо вже сьогодні Росії не вистачає грошей на поточні видатки, а дефіцит бюджету лише за один січень склав 25 млрд доларів? Про який екотуризм може бути мова, коли твоя країна воює зі всім Заходом, як ти сам заявляв 20 хвилин тому?
Лизоблюди аплодували Путіну 53 рази, але на їхніх обличчях все було написано. Відсутність надії і впевненості у майбутньому – ось який підсумок виступу Путіна.
У російських пабліках у телеграм проводять опитування, і майже половину читачів Путін розчарував. Режим слабкий.
