Найскладніший психологічний стан, найболючіше психологічне відчуття – це саме утрата, коли ми втрачаємо те, що було цінне. Не завжди це люди, не завжди це дім, іноді це стан, іноді це змога пройтися улюбленою вулицею, зайти в ту улюблену кав’ярню, де була найсмачніша кава, повести дитину на той майданчик, де було добре. Про це розповіла психологиня Оксана Сашенко в ефірі UWN.
"Ми всі українці переживаємо свої втрати зараз, я дуже не хочу, аби ми порівнювали, я дуже не хочу, аби ми йшли в порівняння: ось хто втратив дім чи рідних, в того велика втрата, хто втратив змогу повернутися до свого міста, чи змогу жити попереднім життям – це втрата менше. Ні". Нам не треба мірятися втратами, потрібно просто поважати глибину болю кожного, і рани гояться тільки тоді, коли ми до них чуттєві, бережні і уважні", – зазначає психологиня.
Сашенко назвала метафору емоційної рани через метафору тілесної рани, коли з тілом трапляється рана, яка якщо її проігнорувати, – не загоїться.
"У ран є два варіанти: або загоїтися, або загноїтися. Нам так важливо допомагати гоїтися своїм ранам, а це можливо тільки тоді, коли ми їх визнаємо, коли ми не заперечуємо, коли ми абсолютно бережні, ніжні і чуттєві до того, де болить, коли ми визнаємо собі про те, що болить, про це, і це нормально", – додала вона.
За словами психологині, такий складний біль – це абсолютно нормальна реакція на ті ненормальні події, які, на жаль, довелося пережити.
На запитання про те, що робити із рубцями, які залишили рани, Сашенко відповіла:
"Рубці зберігаються в пам’яті про те, що з нами трапилося, але рубці не болять, рубці просто залишаються як пам’ять. Ми не будемо йти до того, аби якось загіпнозувати і забути. Рубець тільки нагадує про те, що це зі мною відбулося, але воно в минулому, воно пережите".
Раніше психологи радили, як допомогти людині, що пройшла тортури окупантів.