У той чи інший спосіб повномасштабна російська війна проти України торкнулася практично кожної української родини. Про це свідчать дані опитування фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.
На 52% респондентів як наслідок війни найбільше вплинуло відключення електроенергії. Серед інших гуманітарних наслідків війни близько 17% опитаних зазначили, що їхні родичі були вимушені виїхати в інший регіон чи населений пункт і що їм довелося розлучитися з рідними. Закономірно частіше про цю проблему згадували на Півдні (25%) та Сході (27%) України. Близько 21% українців вказали, що значно знизився матеріальний стан їхніх родин.
Майже чверть (24%) українців сказали, що хтось із їхніх родичів був мобілізований до підрозділів Сил оборони України, також 18% респондентів відзначили, що хтось із їхніх рідних добровільно приєднався до лав ЗСУ чи інших підрозділів. Волонтерська діяльність у різних формах та на різних рівнях також стала частиною життя багатьох українців після початку повномасштабного російського вторгнення.
Близько 61% українців так чи інакше долучалися до волонтерської допомоги Силам оборони України чи своїм співгромадянам: хтось допомагав фізичною роботою (близько 10%), 31% допомагали фінансово, близько 20% – і фінансово, і роботою. Близько 15% українців сказали, що не долучалися до такої допомоги, але планують. Майже 18% – не долучалися та не планують. Дещо більше тих, хто не долучався до волонтерської допомоги та не планує, – у Південному (25%) та Східному (30%) макрорегіонах.
Очікувано більше тих, хто не воліє долучатися до волонтерства, серед громадян, які низько оцінюють свій матеріальний стан. Однак це не повною мірою пояснює регіональні відмінності, адже опитування не показало суттєвої відмінності у самооцінці матеріального стану між мешканцями різних макрорегіонів.
Суттєво менша долученість до волонтерства та прагнення надавати допомогу своїй армії та співгромадянам спостерігається серед людей, на погляди яких вплинула російська пропаганда. Наприклад, серед тих, хто погоджується з російською інтерпретацією Революції гідності як "державного перевороту", більше тих, хто не воліє допомагати Силам оборони України чи ВПО. Нагадаємо, що загалом по країні цей пропагандистський меседж досі підтримують близько 12%, при цьому серед мешканців Півдня та Сходу України погоджуються з цим близько 23%, але й там вони не становлять більшості.
Більшість українців (близько 71%) позитивно або задовільно оцінюють підготовку місцевої влади у їхніх громадах до кризових ситуацій з комунальними послугами.Така оцінка домінує попри те, що найчастіше згадуваним наслідком війни для повсякденного життя громадян стали відключення електрики. Вочевидь причиною цього є те, що українці вважають головним винуватцем відключень електроенергії Російську Федерацію, яка здійснює обстріли критичної інфраструктури України.
Частка негативних оцінок суттєво не відрізняється між регіонами України. Різницю оцінок спричиняє радше не об’єктивна ситуація із вимкненням електроенергії в різних регіонах, а те, як люди пояснюють собі причину відсутності світла. Як і у попередньому питанні, люди, на погляди яких вплинула російська пропаганда, вочевидь рідше покладають відповідальність на агресора. Тому бачимо дещо більше негативу в оцінках таких людей підготовки української місцевої влади до подібних криз. Але навіть серед людей з такими поглядами більшість оцінюють дії української місцевої влади позитивно чи принаймні задовільно.
Серед видів допомоги, які були б доречними для їхніх родин, українці найчастіше називали допомогу, пов’язану із поліпшенням їхнього матеріального стану: субсидії на комунальні послуги, пряма грошова допомога, пільги на придбання ліків, забезпечення харчовими продуктами. Запит на такі види допомоги є очевидним наслідком погіршення стану української економіки та зниження купівельної спроможності громадян. Серед старших поколінь запит на таку допомогу був більшим, аніж серед молодших поколінь, з огляду на менший рівень доходів людей старшого віку. Порівняно більше серед молоді й тих, хто не потребував ніякої допомоги з боку держави (близько 30%), тоді як серед найстаршої вікової категорії таких було тільки близько 14%.
