Максим Мединський – український журналіст, доброволець, військовослужбовець, лейтенант Збройних сил України. З перших днів Революції гідності він перебував на Майдані, згодом – пішов воювати на схід. 29 квітня минулого року серце військового зупинилося – він загинув, захищаючи нас на Харківському напрямку. В ефірі UWN сестра та дружина військового пригадали, яким він був та що говорив про війну.
Дружина військового Тетяна розповідає, що Максим був на Майдані з самого початку Революції гідності, а коли прийшов час – пішов добровольцем на війну".
"Тут просто потрібно знати Макса. Я не можу сказати, що це військова людина так, але він виріс у військовій родині тому для нього це все досить було таким близьким, можна сказати, і зрозумілим. Я познайомилася з Максом на перших курсах, і Макс тоді ще в інституті ходив в берцях і у військових штанах. Тобто в нього такий був стиль, і це був стиль не тільки одягу. Це був стиль життя", – каже Тетяна.
29 квітня ми поговорили з ним. А 4 травня дізнались, що він вже не вийде на зв’язок
Ще на початку війни в далекому 2014 році Максим розумів: масштабна війна буде. Це лише питання часу.
"Так, він знав що війна буде, тому на початку, можливо, навіть в середині грудня 2021 року він зібрав нам тривожну валізу. Точніше – рюкзак свій, з яким він воював ще у 14-му 15-му, і він готовий стояв на балконі. І збирав не тільки нас: і дідуся свого, який мешкає в Києві, теж підготовлював. Він це знав, розумів – все ж таки людина бачила війну, все відчув, пройшов", – розповідає дружина.
Сам же Максим після повномасштабного вторгнення пішов обороняти свою країну і родину. Знову.
Цього разу доля закинула його на Харківський напрямок, в селище Курулька. 29 квітня бригада, в який був Максим, потрапила під артобстріл.
"В перерві між обстрілами, це десь дві-три хвилини, хлопці перегукуються між собою аби зрозуміти, що всі живі. І ось, під час однієї перевірки, Максим просто не відповів. Тоді хлопці до нього відразу в окопи стрибнули і помітили, що він вже лежить", – пригадує моторошні події Тетяна.
"29-го квітня ми поговорили в обід. А 4 травня ми дізнались, що він вже не вийде на зв’язок", – зізнається сестра загиблого Оксана.
6 червня того ж року Максима нагородили посмертно орденом "За мужність" III ступеня – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність. А 4 липня – Орденом Богдана Хмельницького.
Друзі набили тату з його фразами
Мединський завжди підтримував друзів у складних ситуаціях – мав свої висловлювання. Їх друзі і набили – як пам'ять про товариша.
"Це різні були фрази, які Максим часто казав. Кожен для себе обрав те, що йому більш пам’яталося. В нього була фраза "таки да", і ось подруга набила її, інші теж різні фрази понабивали. Татуювань вийшло, якщо не помиляюсь чи п'ять, чи шість, а фраз набагато більше", – пригадує Оксана.
Треба жити так, як би Макс хотів
"Максим дуже любив життя, воно в нього було дуже активне. Все, що приходило йому в голову, він відразу втілював в життя: це і парашут, і мотоцикл, і сноуборд, і просто все, що можна вигадати, він просто брав і робив. Це і піднятися на Казбек. Навіть, якщо в тебе це не виходить і ти осліп від снігу і сонця. Тому да – попереду в нас підйом на Казбек, але вже без Макса. І треба жити так, як би Макс хотів: боротися за Україну, відбудувати її і не пускати сюди більше наших сусідів", – насамкінець зізналась сестра військового.