У лавах ЗСУ служить японець, який майже 20 років був членом Якудзи. Вже рік він як снайпер боронить українську землю. В інтерв'ю "Радіо Свобода" він розповів, чому це робить.
Наводимо його головні тези.
Про Якудзу
Я із Японії, з міста Осака. "Харусан" – не моє справжнє ім’я. Це прізвисько я використовував ще в Японії і взяв тепер як позивний в Україні. Наразі мені 49, але вже днями виповниться 50 років.
У 16 років я став членом Якудзи. У банді був і мій батько, це одна із причин, чому я туди потрапив. В Якудзі я був майже 20 років – до 35. З позиції звичайної людини, Якудза як організація, звісно, може лякати. Але з власної позиції я не вважаю організацію настільки вже страшною та жорстокою.
Щодо того, чим я займався в Якудзі, то це була робота одним з охоронців мого боса.
Про війну в Україні
У світі справді є дуже багато військових конфліктів, але здебільшого це якісь внутрішні, громадянські суперечки, які навіть неможливо назвати справжньою війною. А от те, що відбувається в Україні, – це справжня війна, як Друга світова. Війна з агресором, з Росією, яка вдерлася на цю територію.
І Росія напала не лише на Україну, від неї потерпають й інші країни. Вона завдала військової шкоди Молдові, Грузії, це я вже зараз знаю. Тому Росія створює небезпеку не лише для України, і я це розумію. І те, чи переможе Україна в цій війні, може мати вплив і на майбутнє Японії, тому я вирішив приїхати.
Я приїхав в Україну майже рік тому, 1 квітня, невдовзі після початку війни. Звісно, я не знав мови і сам собі так думав: ось я їду, не знаючи мови, як воно буде, що трапиться, але дивлячись на ті жахіття, які тут відбувалися, і ті жертви, які вже були на той момент, я зрозумів, що не варто взагалі перейматися такими дрібницями, як мовний бар’єр тощо.
Так, спокута гріхів – це моє особисте, це є у моєму серці, усередині, але, звісно, це не єдине, за чим я приїхав. Є більш важлива мета, як-от зменшити кількість жертв для України, наскільки я зможу, особливо серед дітей, які гинуть. Ну і взагалі моя ціль – це допомогти здобути перемогу, захистити незалежність України. Це – головна місія.
У Японії в мене не було жодного військового досвіду. В Україні спочатку я проходив підготовку в 1-й окремій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна, що на Житомирщині. З нею я був кілька тижнів на лінії фронту у Лисичанську.
В українській армії я опанував спеціальність снайпера, і вже в цій ролі був на передовій. Це складна спеціалізація. З листопада 2022–го я проходжу підготовку у складі Грузинського національного легіону до своєї наступної поїздки на передову, на фронт.
Про бойові завдання
Під час перебування на передовій прямого контакту із російською армією не було. Я працював із розвідниками, над картами, над розвідкою місцевості. Пригадую момент, коли я виходив на позицію вже як снайпер, про неї довідалися росіяни, з дронів чи ще якось почали сильно нас обстрілювати. Тоді мені з нашим підрозділом довелося під цим обстрілом відійти. Це був такий найважчий досвід.
Тут доводиться нам бути винахідливими. Звісно, так як я знаю лише японську, здебільшого ми спілкуємося жестами. Але коли вже щось складне, то хлопці показують текст на екрані телефону через перекладача. Але деякі слова я вже, звісно, вивчив, тому що вони часто вживаються, вже їх розумію потроху, і у вільний час я вивчаю грузинську, бо спілкуюся саме з грузинами. Знаю, наприклад, як буде привіт – "Ґамарджоба!". А ще питання: "Чи все гаразд?" і відповідь: "Так, усе добре, нормально".
Чому за Україну воюють іноземці
Війна в Україні об’єднала в Збройних силах чимало іноземців, і причина в тому, що це не лише проблема України. Якщо Україна програє, це буде проблемою для всіх країн, це буде втратою миру в усьому світі, тобто миру не буде у разі поразки України, буде ще більше війни.
І Росія, і Китай, вони почнуть захоплювати інші країни, почнуть придушувати їхні національні визвольні рухи, і жахіть буде ще більше. Тому, гадаю, люди і приїжджають на війну, бо розуміють ситуацію.
До речі, раніше ми писали про те, скільки в Україні є іноземних підрозділів та хто і звідки воює за нашу країну.
