Чи є задоволення від роботи у Верховній Раді?
Коли я погодився балотуватися, я говорив, що для мене є важливой тільки одна тема – це тема війни. Я впевнений, що ми все робимо правильно – як країна, так і я як депутат все роблю правильно у питаннях відстоювання територіальної цілісності, незалежності і взагалі ідеї України. Я не хочу зараз промовляти фразу "отримую задоволення". Я зараз не отримую задоволення. Стільки крові, страждань людей, що задоволення від цього немає, але є розуміння своєї потрібності, що ти робиш правильні речі. Все інше далеко не так гарно, як хотілося б.
Про суперечки у фракції "Слуга народу"
Фракція "Слуга народу" настільки велика, що вона не може навіть свої таємниці якісь втримати. Все, що відбувається у фракції, дуже добре відомо суспільству. Я навіть не знаю, чи є якісь секрети у нас у фракції, які б не були відомі українцям. Фракція, політична сила стала відповіддю на потужний суспільний запит на зміни. Він спочатку покладався на Петра Порошенка, однак не був реалізований. Але суспільство після Революції гідності, не отримавши відповіді, все ж таки знайшло сили реалізувати цей запит. Це ж не тільки "Слуга народу". Нехай менше, але точно в цьому ж контексті фракція "Голос", де немає жодного депутата, який раніше був депутатом чи працював би десь на дуже високих посадах. Тому, даючи запит на нове, і отримаєш. Не обов’язково, що нове є винятково хорошим і невинятково найкращим. Нове завжди базується на тому, що було, тому у фракції є люди, і їх багато, які абсолютно випадкові у політиці, які ніколи нею не займалися. Їх просто винесла ця хвиля запиту, вони були в бізнесі, ще чимось займалися. У фракції дуже різні люди за політичними переконаннями. Фракція дуже різна, є різні ідеї, щось вдається зводити до спільного знаменника і рухатись вперед – це найкращі приклади. Наприклад, ми зробили земельну реформу... Проте є багато невдач, тому що, в принципі, у нас великі проблеми з партійним будівництвом в Україні, і партія "Слуга народу", може, в якийсь інший спосіб, але теж не стала відкриттям, ідеалом.... Це така змішана історія, де є і позитивні, і темні сторінки.
Про запит суспільства на справедливість
Якщо у філософському плані – справедливість, яка влаштовує всіх, можлива там, де всі думають однаково. Де всі думають по-різному, і справедливість, і відчуття – її розуміння будуть різними. Якщо справедливість в тому, щоб не крали, то це – запит, і дуже добре, що він є. Це не значить, що громадська думка, яка вимагає цієї справедливості, знає, як її досягти. Але принаймні вимога буде, і далі питання до всіх нас, за кого ми проголосуємо. І чи ми будемо голосувати за обличчя, чи за програми і чи за вміння реалізовувати ці програми. Це теж, вимагаючи справедливість, треба розуміти, як ти хочеш її досягти і хто це повинен для тебе зробити. Побачимо, як буде реалізовано цей запит. Особисто я не люблю говорити про Суд Лінча, я вірю в право народу на повстання як засіб проти тиранії. Суди Лінча ніколи не будуть засобом досягнення справедливості. Це може бути засобом випустити пару, засіб покарати когось у бажаний спосіб, але це не значить, що це справедливий спосіб. В народне повстання я вірю, але в Суд Лінча – ні.
Про справу судді Князєва
Є жадібність – ми всі грішні, і в кожного по-різному проявляється і, очевидно, є люди, які не мають почуття міри. Це, звичайно, не виправдання, це – пояснення. Коли люди гинуть за країну, коли люди віддають останнє, жирувати є погано, жирувати є неприпустимим і це потрібно карати. На цьому рівні я з вами, якщо ми будем говорити як люди, які сидять і обговорюють десь на лавочц,і ми просто будем тут один одному жалітися. Але коли ми почнемо говорити, як з цим боротися, тут уже почнуться проблеми. З головою Верховного суду я боюся, що проблема в тому, що він все це не тільки для себе брав. З того, що я бачу в пресі, – ці гроші повинні були розподілятися між іншими суддями за низку рішень. Є, очевидно, дуже складні рішення, дуже великі для великого бізнесу, у якого є такі гроші, і вони готові заплатити, оскільки в результаті отримують значно більше. Тут важливо не просто покарати одного, кого зловили за руку, а знищити цю систему. Тут потрібно дивитись і викорчовувати це все – знищувати систему. Якщо є якісь питання, які потребують врегулювання за гроші, або можуть бути врегульовані, на що треба подивитись, що треба змінити в законодавстві і в системі врядування судів, щоб у них не було такої можливості. Тут найлегше, як люди сидіти, бурчати, ображатися, плюватися. Коли мої колеги і по фракції, і по парламенту жирують – і за кордоном, і зараз тут скуповують машини, квартири, будинки – все це дуже обурює мене і більшість моїх колег. Але далі постає питання, як це змінити і тут у нас можуть бути різночитання. Як політик я повинен не тільки обурюватися, а дивитися ширше, і тут я бачу – проблема в тому, що ми не пройшли всю дорогу ні судової реформи, ні регуляції економічної діяльності. Тобто у нас є величезна схильність до застосування соціалістичних підходів – збільшувати функцію і роль держави. Тут я вважаю, що нам потрібно більше лібералізації того, щоб бізнес менше залежав від судових рішень, від рішень держави. Це теж зменшує поле для корупції, для зловживань.
Про договір між суспільством і державою
Його ніколи не існувало як документа. Тобто є якісь правила гри, які описані в законах, які формуються у вигляді традицій. Він завжди трансформується, завжди змінюється, змінюються традиції. В нас, наприклад, була страшенна нелюбов до кортежів. Зараз кортежів стало більше, бо охорона з’явилась і вона багато кому потрібна з посадовців. Комусь, може, і не потрібна – хтось зловживає, а комусь потрібна, але ми не бачимо зараз такої суспільної реакції, всі з розумінням до цього ставляться. Змінився суспільний договір, тобто владі дозволили трошки більше, що за інших обставин не дозволяли. Якщо говорити вцілому, трансформація суспільного договору в Україні, мені здається, розвивається постійно в сторону збільшення прав громадянина, забезпечення його прав, і це буде розвиватися далі. Суспільний договір – це і є демократія, постійний процес, він буде розвиватися, в ньому будуть свої злети такі, як Революція гідності. І з війною теж ми бачимо зараз, як об’єдналася нація – це теж в рамках суспільного договору. Народ повірив, і влада вирішила, що ця держава варта того, щоб її захистити, навіть ціною свого життя. Ось такий суспільний договір зараз. Він зміниться, коли відійде ця загроза, – будуть якісь нові тенденції, але я впевнений, що в Україні це все розвиватиметься навіть не в сторону колективних свобод, а в сторону саме індивідуальних свобод. Більшої свободи у всьому – в бізнесі, в політиці і так далі, і так далі.
Про зовнішню політику
Pink Floyd співає не про червону калину, він співає про Україну. Ми стали частиною світу, важливою частину світу. Нас в розумінні світу в таких компонентах, як шоубізнес чи кінематограф, чи культура, практично не було. Хто там знав, що "Щедрик" – це українське? Багато чого не знали, а тепер це все піднімається завдяки героїзму українців, піднімається інтерес, і ми стаємо феноменом. Зараз фактично ми стали міфом. Очевидно, що Україна, яка поборює більшу, сильнішу державу, викликає симпатію. Це сучасний новітній міф, ми його створюємо. Тому це значно більше, ніж якась геополітична вага, яка здобувається сильною економікою чи ракетами. Ми зараз якраз не маємо тих складових, які традиційно потрібні, – велика територія, великі природні запаси, сильна економіка, сильна армія. Армія сильна, але ж ми розуміємо, що чисельність – явище тимчасове, це зміниться після завершення війни. Тим не менш ми зараз дуже сильна нація, одна з найцікавіших, найбільш динамічних. Це не значить, що ми, так би мовити, купили собі безхмарне майбутнє. Ні, у нас через війну відбуваються дуже серйозні демографічні процеси, які ставлять під загрозу наше існування. Це вже не загроза від зовнішнього ворога, але вона буде, і ми зараз говоримо про корупцію, про суспільну злагоду – всі ці загрози в тій чи іншій мірі існують, але ми стали дуже важливими.
Ми стали дуже важливими з точки зору геополітичного протистояння. Ми показали, що одна зі сторін або те, що вважало себе однією зі сторін цього геополітичного протистояння, не становить у військовому плані взагалі нічого з себе – це шок. Я думаю, що це шок для росіян, вони зараз його переживають і переживуть у формі величезних суспільних потрясінь. Фактично нічого з того, що вони вважали причинами для своєї могутності, претензіями на статусність, немає.
Чи готова Україна стати частиною "дорослого світу"?
Нас прийняли. Ми в цьому клубі оформлення шлюбу, займе час ще, але з нами вже говорять. Ми колись йшли і доводили, що не можна нічого говорити про Україну без України. Зараз нам цього не треба говорити. Вони знають, що немає ніякого сенсу будь що про нас обговорювати без нас, вони розуміють, що вони можуть думати про нас що завгодно, ми зробимо так, як ми вважаємо правильним, і в нас є ці сили, спроможність.
Ворог повинен боятися
Ворог повинен боятися, ворог має розуміти, що він буде покараний. Ворог не повинен мати внутрішньої єдності, ми добиваємося своєї перемог. Тому по Москві прилітатиме, прилітатиме по інших містах. Ми не цілимося в дитячі садочки. На жаль, можливі якісь помилки військові, але в нас немає політики знищення їхнього цивільного населення. Тим менш їхні міста, які є важливі з точки зору логістики, підтримки війни проти України, військові або напіввійськові об’єкти, звичайно, перетворилися для нас на легітимні військові цілі. Ті росіяни, які не хочуть ризикувати собою, переселяйтесь кудись подалі. Вибачте, але прилітатиме.
Про Чорне море без Росії
Ми не сила в Чорному морі, тому нам нема чого запропонувати. Ердоган – досвідчений політик. Вибори не створили ніякого елементу непередбачуваності щодо Ердогана. Зараз Ердоган абсолютно зрозумілий. Всі тренди, які були в зовнішній політиці України у двосторонніх відносинах, збережуться. З одного боку, ми продовжуватимемо бути один для одного важливим партнером в дуже різних областях, з іншого боку – я є таким стриманим песимістом щодо наших майбутніх відносин. Наші країни обрали протилежні напрямки розвитку.
Все частіше виникатимуть непорозуміння, які є і зараз. Як ви нас підтримуєте, якщо ви торгуєте і навіть збільшуєте торгівлю?! Ви хочете збільшити прибутки за рахунок нашої війни?! Водночас Туреччина абсолютно точно допомагає нам в чомусь, але "зернова ініціатива" для неї не менш вигідна, ніж для нас. Тобто така позиція Туреччини є. Я не буду казати про подвійні стандарти, але це надмірна прагматичність і нехтування ціннісним компонентом зовнішньої політики. Ми теж занадто прагматичні і хочемо виторгувати, але для нас зараз в рамках вступу до Європейського Союзу, до НАТО ціннісний компонент зовнішньої політики ставатиме все більш важливим.
