Яким був Херсон напередодні повномасштабного вторгнення
Напередодні війни Херсон був спокійний – мирне місто, ніхто і не думав про війну, ніхто не вірив, що ця війна може статись. По телевізору останнім часом перед війною постійно казали, що ось-ось. Всі розуміли, що щось коїться, але думали, що це провокація з боку Путіна. Ніхто не міг уявити, що можливо таке зробити, що можна переступити через оці всі принципи – казати одне, а робити зовсім інше. Але ми помилилися.
Як росіяни захоплювали Херсон
Я можу сказати тільки, як це було для мене, як це я бачив, як я це розумію. Я знаю, що коїлось з початку війни, я знаю, що наші хлопці героїчно відстоювали кожний клаптик. Але стрімкий прорив з боку Криму – дуже велика кількість літаків і гелікоптерів. Вздовж Дніпра летіли, як ми бачили на багатьох відеокадрах – колони з технікою, саме такі колони довжиною багато кілометрів летіли вздовж Дніпра. Ми все це бачили. Уявіть, який від цих гвинтокрилів був гул, люди такого ніколи не чули, не бачили, для всіх це було великим шоком. Незважаючи на це, підрозділи збройних сил України, які залишилися в оточенні цих російських військ, ще декілька днів намагалися чинити максимальний супротив і продовжували боротися з окупантом. Мирні люди, багато хто, перелякавшись одразу схопили все що було і поїхали. Дехто залишився, бо вірив, що збройні сили наші зможуть відстоювати наше місто і залишилися у місті. Ми з моїми знайомими їздили, намагалися допомагати, як це було можливо, до військових наших привозити питну воду і таке інше. Багато хто з людей намагалися зробити все можливе для того, щоб чинити опір. На заправках стояли багато людей із каністрами для того, щоб заправитися, щоб потім робити коктейлі Молотова. До побутових крамниць приїздили для того, щоб купити правильний ацетон. Люди шукали зброю, у кого що є.
Дехто об’єднався одразу, дехто перебував у шоковому стані декілька днів. До Херсона окупаційні війська пішли не одразу, вони Херсон оточили, місто перебувало в оточенні кілька днів, і до нас не приїздив жодний представник Російської Федерації. Ми навіть надіялися, що так воно і залишиться, що вони там десь – або прийдуть і їх потім вигонять, або ще якось, але цього не сталося. Вони взяли у повне кільце Херсон, блокували виїзди і в'їзди. Вже було неможливо когось або щось завезти. В багатьох була паніка через те, що скоро скінчаться продукти першої необхідності. Всі це розуміли, і майже все населення займалося тим, що записало продукти на тривалий час.
Як поліція чинила опір
Намагалися допомогти військовим. За кілька днів вже після захоплення і початку війни я виїжджав на Антонівський міст, там у нас знаходиться дві заправки, – було розбито три наші машини з боєприпасами і в машинах знаходилася зброя. Крім того, був підбитий наш танк, наша "Рапіра" стояла, яка встигла зробити десь три-чотири вистріли. Потім, судячи з усього, літак, який прилетів, спромігся цей танк підбити, танкіста я знайшов, його викинуло з танка, він пролетів десь 40 метрів. Я знайшов його тіло, встановив особу, зв’язався з рідними, повідомив про загибель їхнього родича. Знайшов транспортний засіб, який допоміг цей труп привезти до місцевого органу. Я був не сам, був зі своїм знайомим, який допомагав у опорі. Крім того, я з цих заправок ганяв мародерів. Теж саме намагалися робити з цих розбитих вантажівок з боєприпасами – тягти боєприпаси.
Як росіяни реагували на проукраїнські мітинги
Перший мітинг, здається, був вже після спроби постановочного відео росіянами щодо роздачі їжі у Херсоні. Найперше, що вони намагалися зробити, – це зняти відео, як вони допомагають херсонцям і які ті щасливі отримують цю допомогу, беруть і дякують їм щиро і таке інше. Про те, що можливі такі провокації, ми отримали інформацію, коли дізналися, що до Херсона приїхала група у цивільному, дуже велика знімальна група. Тобто ми розуміли, що будуть щось знімати. Також нам стало відомо, що привезли вже цю гуманітарку, і ми розуміли, що будуть десь роздавати, де саме, не знали. Роздавали біля центральної площі, але ми туди приїздили з моїм кумом і чекали, коли ж це почнеться, дійства ніякого не було, поїхали в інше місце, подивились і зрозуміли, що сьогодні нічого не буде, і поїхали собі. Колишній наш працівник Валентин Гладкий під час роздачі питав: "Люди, комусь треба ці подачки?" і люди кричали: "Ні". Після цього відео, коли вже люди побачили, що перше постановочне відео про те, що начебто ми тут зустрічаємо їх, тоді наступного дня вже вийшла велика кількість людей – вийшли з прапорами, демонстрація була досить велика. На перший мітинг прийшли багато людей, дуже багато було поліцейських – звісна річ, у цивільному одязі, для того, щоб не провокувати. Але усі були готові для дій.
Росіяни були шоковані, вони впали в ступор і просто стояли. Вони в перші дні, якщо я не помиляюсь, навіть вгору не стріляли.
Коли ми виходили на проукраїнські мітинги, ми намагалися донести до окупантів, що їм тут не раді і тоді нас не дуже хвилювало, що вони там собі думають, що вони хочуть.
Як опинився на БТРі з відомого відео і що відчував у той момент
Ми були на мітингу. Коли ми пішли ходою, то цей БТР та інші транспортні засоби намагалися проїхати через колону. Ми з хлопцями, які йшли поруч зі мною, згуртувались і не пропускали його. БТР взяв трішки в сторону, почав давити, люди розійшлися, і він проїжджав повз мене. В той час, коли була така можливість, коли проїжджав цей БТР повз мене, я забрався на нього з прапором і намагався підтримати людей, щоб вони трішки підбадьорились. Коли це показали у засобах масової інформації по всій Україні, наступного дня я побачив, як вийшла Гола Пристань. Там вийшло більше людей, навіть ніж у Херсоні. Нова Каховка, тобто вся Херсонщина наступного дня повстала.
Про Херсонські катівні
Напевно, їх було набагато більше. Чотири зафіксовані, мабуть, про це інформація надходила постійно. Катівні були майже одразу, ще навіть Валентин Гладкий, який був на відео, коли підняв першу хвилю, сказавши, що нам не потрібні подачки від росіян, – він один із перших, кого я бачив після катівні. Те, що у нього на обличчі було, важко зрозуміти. Я розумів, що це він, але там було дуже важко – всі риси обличчя були якось не на своєму місці, бо його напевно там обличчям вниз під тиском дуже довго тримали, тому там і ніс був убік, як переламаний, і все інше.
Його примусили на камеру сказати, що коли він вийшов і підняв цю хвилю, що це начебто замовлення від BBC. Я розумію і всі розуміють, що цими діями він рятував своїх рідних. У кожного є слабке місце, вони ці слабкі місця намагалися промацати і тиснули саме на них. Багато хто з колаборантів погодилися спочатку знятися у такому відео, а потім їх ввели в оману: "От ми виклали, бачиш, ти вже зрадник своєї країни, там тебе посадять, а з нами ти будеш отримувати зарплатню 100 тисяч і до того ж нічого не станете з твоєю родиною". Людина розуміє, що родина для нього дуже важлива, і він погоджується. Ті, хто був дуже принциповий, забирали родину і втікали якомога далі від цієї Росії. Є і ті, хто був менш принциповий, і зараз ми бачимо, що вони знаходяться на території РФ. Хтось знаходиться в розшуку, хтось підтримує агресію, хтось просто намагається вижити на тій території, бо вважає, що Росія має таку вагу і силу, щоб поставити нас на коліна.
Як Херсон живе після окупації
Відновити життя в повному обсязі неможливо. Постійна загроза знищення людей, постійна загроза обстрілу, не працюють усі необхідні структури. В Херсоні люди не можуть подати заявку на "єДопомогу", бо треба, щоб комісія виїхала і оглянула це зруйноване або пошкоджене житло. А хто поїде під обстріли і буде там дивитись – ніхто. Такі моменти не дозволяють Херсону жити повною мірою, дихати повною груддю і не боятися, що будь-якої миті його знищать.
Про російську мову
Після того як я побачив, що росіяни використовують російську мову саме як зброю, начебто вони звільняють російський народ... іноді буває навіть бридко від цієї мови. Саме тому намагаюсь розмовляти українською. Я народився у Херсоні, але мати моя з Волині, а батько з Тернопільської області. Батько колись навіть намагався відстоювати те, що він русский. Це було ще під час Радянського Союзу, бо була така аура: русские займали кращі посади, а українці – це якісь селюки і таке інше. Це відчувалося усюди, я був тоді ще малий, але я розумів, що саме чинники давили і заставляли так думати.
Напевно, всі мої знайомі і рідні вже перейшли на українську мову. Не можна сказати, що в них гарна вимова, або гарний словниковий запас, вони звикли думати російською. Спочатку думають, що хочуть сказати, російською, а потім перекладають на українську. Для того, щоб перейти на державну мову, нам насправді потрібно лише тільки три місяці, щоб усі говорили тільки однією мовою. І навіть ті, хто не знає нашої мови, вони перейдуть.
