Снайпери Брайан і Берта
Як громадянин США вирішив їхати воювати в Україну?
Брайан: Десь через два дні я зрозумів, дивлячись на монітор з благополучної країни, де все є і в мене все гарно. Коли я дивився, як жінки ховаються від пострілів, на вбитих дітей і після обстрілів, я зрозумів, що я не зможу жити, якщо я не поїду і не буду допомагати. Я військовий. Я воював в Афганістані, я десантник з радянських часів і моя совість... я не міг дивитися на це і нічого не робити. Я прийняв таке рішення і коли мені всі казали, що я дурний – це квиток в один кінець, я так і сказав і зараз кажу: якщо я виріс з тим народом, якщо я піду звідси, то тільки з цим народом разом.
Як на це зважилася українка
Берта: До мене додому прийшов ворог – це моя країна і мій дім. Я народилася в Абхазії, але мені було три роки, коли мене сюди привезли: дитсадок, школа, навчання, мої діти тут народилися. Це мій дім. Мені здається, що кожен громадянин повинен захищати свою домівку. Якби прийшов якийсь сусід напідпитку до вас додому і вчинив би безлад, що треба казати? На, ґвалтуй мою жінку, роби що хочеш з моїми дітьми, може тобі ще плазму дати?
Знайомство
Берта: Це вже п’ятий рік. Познайомились телефоном, нас познайомив наш товариш. Він приїхав у Київ, і все якось спалахнуло. У нас були однакові погляди на життя, в нас багато спільного, ми підходимо один одному.
Брайан відмовляв Берту від участі у бойових діях, але вона відмовилася. Сказала: "Де ти, там і я".
Ніякої гендерної дискримінації
Брайан: Ми працювали в Удах. Це село було окуповане, а потім ми його відбили. Там були дуже військові умови, а вона одна з цією снайперською гвинтівкою, і всі дивувались... Ми приїжджаємо за мінами, за гранатометами, на блокпостах їй сердечка малюють.
Берта: Всі (військові чоловіки) ставляться з повагою. Я їх всіх дуже люблю.
Як Берта стала снайпером?
Берта: З вогнепальної зброї я не стріляла в мирне життя, а в тирі була. Коли ми приїхали в підрозділ, в Харків, почали їздити на полігон. Почалися навчання і всі стріляли. Браян як інструктор побачив, що в мене щось виходить.
Брайан: Я побачив, що вона влучає і дуже гарно, я думав, що це співпадіння. Коли побачив, що ні, кажу бери М-14. Вона починає стріляти. Оптики не було і стріляла з відкритого прицілу. Потім приїхав мій друг, він військовий, американець. Був ще один мій друг, снайпер – і ми четверо працювали. Почали вже від прицілів і без оптики на 550 м Берта влучила в мішень дуже гарно. Так вона стала снайпером, я почав її тренувати, потім пройшла американську школу, отримала сертифікати.
Позивний Берті тримав Брайан... Вона (Берта) маленького росту, дуже мініатюрна, в неї таке велике серце, велика душа. Берта – це така гармата, дуже велика і напориста. Берта не виходила з цього полігону, вона відстрілювала всі патрони – поки результату не буде, вона не піде.
З якими відчуттями Берта йде на завдання?
Берта: В мене велика ненависть до ворога. Яке може бути відчуття, коли я розмовляла з однією мамою, яка мені розповідала, в неї дочка шість-сім рочків, і на початку війни дівчинка з мамою сиділи в бомбосховищі. Дитя мамі каже: "Мама, я же понимаю, что мы все умрем, скажи, пожалуйста, а это больно?" Ця дитина вже так все продумала у своїй голові. Які відчуття можуть бути до ворога? Завдання – ми повинні ворога знищувати і все, це зараз наше головне завдання.
Яким був контрнаступ на Харківщині?
Брайан: Було дуже несподівано, бо контрнаступ був спланований дуже гарно. І коли наші хлопці пішли на Ізюм і почали звільняти цей напрямок – перша була Балаклія. Я не бачив такого спротиву, як зараз у Бахмуті, і коли ми пішли, вони (росіяни) більше тікали, ми їх дуже добре били. Було таке відчуття, що вони були налякані чимось... Я не розумів, чому вони тікали. Я не можу сказати, що перемогли їх в бою – вони більше тікали, і коли ми вже зайшли в Балаклію, вони залишили багато якихось бурятів, і вони по лісах шастали. Ми їхали їх зачищали, когось брали в полон. Знаєте, психологія людини, яка потрапила в полон, – вона нічого не знала, нічого не чула. Я ніколи не бачив, щоб били полоненого... Немає в нашому народі звірства навіть до них. Вони наших полонених хапають і ріжуть їх пилами. В них звіряча ненависть. Я не можу зрозуміти, звідки це. Я в шоці, що їм треба приймати чи що колоти, вони гірше звірів.
Берта: Мені було цікаво зрозуміти, що їх (росіян) підштовхує на те, щоб піти в чужу країну і вбивати. Я йому (одному з полонених) поставила таке питання. У відповідь я почула те, що хотіла почути, – їм платять 4200 рублів за добу. Для мене це був шок, майже 50 доларів на добу. Він сказав, що він зараз в Росгвардії, що їх сюди відправили. Ти що, якась скотина чи собака, чи ти не розумієш, що ти робиш?
Про наших військових
Брайан: Я настільки пишаюсь нашими хлопцями, що не можу передати. Коли ви почнете свою рідну землю Україну любити так, як любиш жінку, тоді ми переможемо. Я дуже пишаюся хлопцями!
Про жахи війни
Брайан: Я бачив воєнні злочини, я бачив обличчя жінок, яких били дошками. Я бачив жінок, на очах яких ґвалтували їх чоловіків зв’язаних, – це було на Херсонщині. Я бачив цих людей, вони давали нам покази, я бачив їх очі. Я бачив людей, які копали асфальт. Росіяни примусили двох жінок рити собі яму в асфальті власними руками. Вони їх били, били дошками. Права людей для росіян не існують, нас хочуть знищити.
Снайпер Брайан
Про перемогу
Брайан: Перемога буде тільки тоді, коли ми їх виженемо усіх і повернемо наші всі території і коли суспільство міжнародне, колективна безпека буде з нами разом. Ми їх (росіян) ніколи не переможемо, бо у нас методи різні. Ми можемо тільки викинути їх звідси. Ми ж не підемо на Москву, як вони пішли на Київ... Коли тут буде стояти якась колективна безпека – це може бути НАТО, тоді я заспокоюся. Ми їх (росіян) за паркан викинули, але вони ж там залишилися, а вони реваншисти. Вони будуть завжди нас ненавидіти і кожен знає, що це буде так.
Берта: У мене мрія одна, щоб ми відстояли. Я хочу, щоб Україна була цілісною, і ми повинні вистояти. Це наша країна і я хочу, щоб всі це розуміли і на сході, і на заході, і в Європі, і в Америці.
