Перший візит Сі до Росії після того, як Путін вторгся в Україну трохи більше ніж рік тому, ознаменував політичну перемогу обох лідерів. Так західні ЗМІ оцінюють очевидний бік цієї події. Сі побачив можливість дати відсіч США і зміцнити свій імідж світового державного діяча після того, як допоміг укласти угоду між Саудівською Аравією та Іраном, тоді як Путін може показати, що він користується підтримкою одного з найвпливовіших світових лідерів, навіть незважаючи на те, що Сполучені Штати та їхні союзники намагаються ізолювати його.
А ось далі у сторін є непорозуміння. Для Китаю візит Сі має радше символічний характер, а Путін хотів би практичного наповнення на тлі кризи в російській економіці. Свої побажання він озвучив за підсумками переговорів із китайським лідером.
Путін хоче, Сі не хоче
Росія, як повідомив Путін, має намір забезпечувати "безперебійні поставки нафти" Китаю, а також різко збільшити експорт газу. Минулого року трубопроводом "Сила Сибіру" "Газпром" мав прокачати до Китаю 15 млрд кубометрів, а до 2024 року його потужність, як очікується, вийде на планові 38 млрд кубів на рік.
"Сукупний обсяг поставок газу до 2030 року становитиме щонайменше 98 млрд метрів кубічних, плюс 100 млн тонн ЗПГ", – сказав Путін. Зараз випуск ЗПГ втричі менший.
"Російський бізнес у змозі задовольнити зростаючий попит з боку китайської економіки в енергоносіях як у рамках поточних проєктів, так і тих, що зараз перебувають у процесі узгодження", – наголосив Путін.
Один із таких проєктів – газопровід "Сила Сибіру-2" через територію Монголії потужністю 50 млрд кубометрів на рік. Проєкт, що перебуває в стадії обговорення вже понад сім років, "практично" узгоджений у всіх параметрах, повідомив Путін.
Але у спільній підсумковій заяві про "Силу Сибіру-2" і додаткові поставки газу нічого не йдеться. Як і про будь-які інші конкретні економічні домовленості. Нічого не сказав на цю тему і Сі Цзіньпін.
Список документів, підписаних сторонами під час візиту, "виглядає досить слабеньким", зазначає Олександр Габуєв, старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир. "Переважно це міжурядові угоди, меморандуми, нічого великого, на кшталт "Сили Сибіру", там немає", – сказав він The Bell.
Bloomberg пояснює це нерішучістю Пекіна. Сі хоче уникнути більш суворих економічних санкцій, які можуть завдати шкоди економіці Китаю, а також зберегти Росію як партнера, який може дати відсіч Сполученим Штатам та їхнім союзникам, а також забезпечити поставки дешевої сировини.
"План Сі полягає в тому, щоб знайти баланс: Китай хоче, щоб Росія вижила, але не хоче, щоб його вважали таким, що повністю підтримує Росію", – цитує Bloomberg Дуншу Лю, експерта Університету Гонконгу.
Хоча трубопровід "Сила Сибіру-2" міг би забезпечити Китай дешевшою альтернативою скрапленому природному газу, уряд Сі, як і раніше, зосереджений на забезпеченні різноманітності поставок. На відміну від Москви, Пекін не має наміру давати сусідові навіть натяку на якусь взаємну залежність.
Старший аналітик Energy Policy Research Foundation Батт Одгерел зазначає, що наразі є багато країн, які бажають продавати газ Китаю, зокрема США, Катар, Австралія і Туркменістан. "Для Китаю – це ринок. Якщо Росія не зробить надзвичайно приємну пропозицію, Китай може чекати скільки завгодно. Додатковий газ із Росії зараз йому не потрібен, особливо після економічного спаду, спричиненого карантином", – наголошує Одгерел.
Напевно, Пекін погодився б купувати більше газу, якби Росія власним коштом побудувала "Силу Сибіру-2", а ось вкладатись у проєкт, який коштує до 15 млрд доларів, Китаю немає сенсу. "Газпром" зараз теж не готовий потягнути таке будівництво.
Чому Росія так прогинається під Китай
Поки Китай готовий чекати, РФ цього собі дозволити не може. Путін шукає можливість перенаправити на схід ті обсяги газу, які раніше прокачували в Європу. У довоєнному 2021 році його експорт до ЄС становив 155 млрд кубометрів, у рекордних 2018–2019 роках – близько 177 млрд кубометрів. До Європи йшло близько 80% експорту "Газпрому". Але у 2022-му сукупний експорт російського газу в далеке зарубіжжя обвалився на 46% – до 100,9 млрд кубометрів, поставки в Європу скоротилися більш ніж удвічі. До 2027 року Євросоюз пообіцяв зовсім припинити закупівлі в Росії.
"Газпром" не розкривав прогнозу експорту газу на цей рік, але, за оцінками аналітиків, поставки в Європу і Туреччину цього року можуть впасти до рівня часів СРСР у 50–65 млрд кубометрів, і компанія позбудеться половини експортного виторгу, який минулого року підтримали високі ціни на газ, пише Reuters.
Китай цього року купить 22 млрд кубометрів газу – у 7 разів менше, ніж до війни споживав Євросоюз. Вартість цих поставок – 290 доларів за тисячу кубометрів, тоді як контрактні ціни для Європи - 1000 доларів у грудні, уточнює аналітик БКС Рональд Сміт.
Навіть якщо Росія домовиться з Китаєм про будівництво "Сили Сибіру-2", вигоди від цього проєкту доведеться чекати дуже довго. Першу "Силу Сибіру" будували п'ять років, а протяжність другої – втричі більша.
Москва пропонує Пекіну природні ресурси в обмін на підтримку, яку в Кремлі вважають критично важливою для продовження війни з Україною, розповіло Financial Times джерело, близьке до Кремля. Поки Росія торік продавала Китаю дешеву сировину – збільшила експорт нафти на 10%, вугілля – на 21%, а газу – в 1,5 раза – Пекін продавав Москві дорогу електроніку і техніку на 5 млрд, скориставшись відходом західних конкурентів.
"Логіка подій диктує, що ми повною мірою стаємо ресурсною колонією Китаю. Наші сервери будуть від Huawei... Китай отримуватиме газ по "Силі Сибіру". До кінця 2023 року юань стане нашою основною валютою в торгівлі", – говорить джерело FT.
Санкції ще більше підкреслили асиметричний характер російсько-китайських відносин, зазначають експерти.
Головне питання, яке залишається нерозкритим, чи поставить Китай Росії зброю? Для Пекіна це питання чутливе, оскільки європейський ринок – пріоритетний для Піднебесної, а ризик нарватися на санкції за допомогу у війні – великий. Навіть якщо припустити, що Європа сама не наважилася б їх запровадити, США тут точно допоможуть.
Для Росії ж нафтогазові проблеми можуть коштувати цього року 90 млрд доларів. Такий гігантський дефіцит не можна буде покрити за допомогою кредитів чи продажу облігацій, оскільки міжнародні фінансові ринки для РФ закриті. Доведеться палити внутрішні резерви Фонду нацдостатку і державних компаній.
