Чи був довоєнний Луганськ проросійським? Як його кинули напризволяще? У чому була помилка влади під час анексії Криму? "Де ми були вісім років, поки бомбили Донбас?" У чому різниця між ЗСУ зразка 2013 року та ЗСУ зразка 2023-го? Як підтримувати престиж та повагу до армії? Військовий експерт Дмитро Снєгирьов дав інтерв'ю телеканалу Ukraine World News. Ми публікуємо його основні моменти.
Як та коли залишив Луганськ?
Востаннє я був в Луганську у травні 2014 року. Виходив з міста пішки, мене повідомили буквально за п'ять хвилин до мого можливого арешту.
Мені немає куди повертатись. Все моє нерухоме майно вони віджали. У моїй квартирі живуть представники так званої "генпрокуратури ЛНР". Вони просто вибили двері, захопили майно та поселились там.
Яким був Луганськ до війни?
Затишне місто, в якому можна було домовлятися, в якому можна було працювати, яке було українським містом, незважаючи на все нашарування, що це виключно проросійський регіон. Ні, це не відповідало дійсності.
Навіть згідно з переписом більше 60% місцевих ототожнювали себе з Україною. На жаль, дії центральної влади за всі роки незалежності призвели до тих подій, які почалися у 2014 році.
Регіони Донбасу були фактично віддані на відкуп проросійським фінансовим олігархачним кланам. Всі спроби українізувати Луганщину мирним шляхом натикалися на супротив влади.
Я власник першої української книгарні на сході України
Її тричі закривали.
Я власник першого дитячого табору, який побудував власним коштом в Луганській області. Він так і не запрацював.
Я організував мережу українських бібліотек, яку так само спіткала досить важка доля. Перше, що зробили загарбники, – це спалили ту українську книгарню, яку я відкривав.
Я не знайшов підтримки своїй чи то просвітницький чи то, скажімо, політиці українізації ані з боку офіційних структур, ані з боку жодної з українських політичних партій по допомогу до яких я звертався.
Луганськ та Донбас були кинуті напризволяще
На відкуп віддавника клану Єфремова. Є умовно присутність України у вигляді прапора, є начебто українські правоохоронні органи, які абсолютно не виконували функцію захисту національної державності.
Те, що відбулося на теренах Луганщини, Донеччини, – яскраве тому свідчення, коли 70 відсотків співробітників СБУ перейшли на бік окупантів.
Стрижень роботи спецслужб і армії – це захист національної державності, а у нас СБУ займалася кришуванням контрабанди, боротьбою з українськими політичними партіями.
На мене було два замахи
Навіть замах був на мою дружину, коли її били головою в під’їзді об стіну зі словами "с*ка бандеровская, передай мужу привет". Це були співробітники СБУ, ми це потім встановили. Ті люди, які брали участь у нападах, зараз очолютть відділ боротьби з тероризмом так званого "МГБ ЛНР".
Остання гучна операція "Правої Справи"
Це нейтралізація генерала російських військ Кутузова. Він був підірваний в місті Луганськ в кафе "Кавказ" на вулиці Леніна.
Анексія Криму. Чи був шанс на ефективний спротив?
Він був. Але давайте говорити, що знову призначення міністра оборони відбулося за партійними квотами. Тенюх вийшов і на момент ухвалення жорстких рішень заявив про те, що наразі в ЗСУ не більше 5000 боєздатного війська, яке може протистояти російським загарбникам.
Поясніть мені, як це корелюється власне з позицією центральної влади щодо втримання території півострова, коли йдуть фактично уже захоплення військових частин ЗСУ, Військово-морського флоту та силових структур... А в цей час міністр оборони говорить про те, що ми не боєздатні.
Щодо Аксьонова та Константинова. Вони на момент проведення референдуму з Криму летіли в Москву, але повітряний простір – на території України. В той час вже було рішення Шевченківського суду міста Києва про їх арешт. Тобто юридичних підстав підняти винищувачі і посадити літак було більш ніж достатньо, але українські диспетчери забезпечили повітряний простір як в Москву так і, відповідно, з Москви.
Поясніть мені, хто давав команди чи не розуміли, що можна було одним вольовим рішенням чи то збиття літака чи його посадку на аеродром України розв'язати питання взагалі існування майбутніх колабораційних структур.
Події в Криму спровокували події на сході України
Це підштовхнуло Росію стати каталізатором. Вони подивилися, що супротиву немає, відповідно, не буде і на Луганщині та Донеччині, які вони вважали своїм форпостом. Так воно фактично і відбулося.
Була б жорстка оцінка та вольові рішення щодо відсічі росіянам – події 2014 року на сході України, на моє глибоке переконання, не відбулися б.
Про це варто говорити і варто говорити про те, хто пропустив Гіркіна, як він пройшов через кордон, і не тільки він.
Чому так сталося, що війна триває 10 років
2014 рік. "Права Справа" фіксує переміщення колони важкої бронетехніки по території Луганської області з території Росії. Ми повідомляємо про це відповідним службам, інформація також дається на загал, щоб привернути увагу до подальших дій окупантів.
Родзинка ситуації в тому, що Луганськ на той момент був заблокований ЗСУ. Колона без бою фактично не могла пройти. Але якимось дивним чином проходить. Після цього починається контрнаступ на позиції ЗСУ як в Луганському аеропорту, так і, відповідно, відбувається, скажімо так, трагедія, співрозмірна Іловайську в районі Лутугіна. 10 років я піднімаю тему розслідування подій в районі Лутугіна – жодної відповіді. Після цього якраз починаються події в Іловайську, які приводять до підписання перших "Мінських угод".
"Мінські угоди". Чи були вони вигідні Україні?
Знаєте, можна по-різному оцінювати. Сам момент, що спонукало підписання "Мінських угод". Якби на той момент була політична воля щодо питання існування "ДНР" і "ЛНР" – все було б вирішено ще до серпня.
Підписали "Мінські угоди". Українська сторона, на мою думку, використала ситуацію на свою користь, отримавши певний час хоча б для умовного, але переозброєння ЗСУ.
Чому умовного? Події 2022 року наочно засвідчили, що всі розмови про інтенсивний характер оборони, розвиток українського ВПК так і залишилися лише політичними гаслами. Але разом з тим ми отримали хоча б якийсь час, щоб українська держава змогла відновити нормальне функціонування економічного сектора і, відповідно, стабілізувати внутрішньо-політичне життя. Інше питання, ще раз наголошую, що я скептично ставлюся до підписання "Мінських угод".
"Мінські угоди". Чи були вони вигідні для Росії?
Так. Вони так само створили свій форпост на сході України – так звані "ЛНР" і "ДНР". Створили функціонал, економічний блок, силовий блок. Варто зауважити, що тільки силовий блок так званих "республік" станом на лютий 2022 року, за різними оцінками, мав 45 тисяч підготовленого війська.
Росія використала по максимуму цю ситуацію, наявність цих квазіутворень використовувались, як ракова пухлина всередині українського організму. Це фактично дестабілізувало ситуацію всередині нашої країни. Постійно відволікало фінансові, людські та військові ресурси.
Саме наявність цих двох утворень унеможливлювала подальший розширений характер економічної допомоги з боку країн Заходу, відтерміновувала сам характер євроінтеграційних процесів – це вступ в ЄС і НАТО.
Тому з огляду на це я переконаний, що "Мінські угоди" були помилкою. Вони не дали можливості ні переозброїти військо, ні розв'язати питання щодо можливого вступу в НАТО.
Улюблена фраза роспропаганди. "Де ви були вісім років, поки бомбили Донбас?"
По-перше, давайте подивимось на стан Бучі, Ірпеня, які бомбили, давайте подивимося на стан Донецька і Луганська. Я не бачу там наслідків бомбардувань чи тотальної руйнації житлового фонду, чи фактів масової загибелі цивільного населення.
Якщо нам намагалися в 14-м році просунути тезу, що це ЗСУ обстрілює... Так вибачте, було доведено, що був так званий "блукаючий міномет", і ми навіть номери давали автівок, які перевозили і під'їжджали бити по місцях скупчення цивільного населення.
Тобто цю тезу про "вісім років" можна залишити самим росіянам, нехай покажуть наслідки цих обстрілів.
Обсяги фінансування ЗСУ мали б бути значно більшими
Тому знову питання, чи ми підійшли переозброєними? Так, певним чином ми встигли підготувати армію, яка, відповідно, унеможливила реалізацію російського сценарію захоплення України за сім днів. Але подивіться на ті види зброї, які у лютому – березні 2022 року нам передавали з Заходу. ЗСУ сприймали як такий рух спротиву, напівпартизанські загони, які перейдуть не до деокупації, а ледь не до партизанських дій безпосередньо на своїй території.
Це оцінка була, власне, спроможностей ЗСУ. Лише завдяки героїчним зусиллям наших захисників цю помилкову тезу вдалося зламати.
Чим ЗСУ зразка 2013 року відрізняється від ЗСУ початку 2023-го
ЗСУ і в 2014 році по максимуму виконали покладені на них обов'язки. Не їхня вина, що останнє керівництво Міноборони було проросійським. Армію фактично зводили до нуля.
Давайте говорити про те, що ми перейшли на стандарти НАТО, ми відмовилися від радянської спадщини, навіть в моменті планування і проведення наступальних операцій, причому як тактично, так і стратегічного оперативного рівня.
Яскравий приклад – деокупація Херсонської області, складний характер деокупації – це стандарти НАТО, це засвідчило те, що ми відмовилися від радянської спадщини.
Навіть сам характер деокупації називається в стандартах НАТО – "жаб’ячі стрибки", тобто поетапне звільнення територій, щоб унеможливити чисельні факти загибелі особового складу.
Подивіться на радянську, російську тактику – "м’ясні атаки", вони самі це визнають. Тактика Другої світової війни, коли за рахунок переваги в живій силі вони намагаються проломити оборонні позиції ЗСУ. Тому ми якісно і кардинально змінили характер ЗСУ, наразі це без перебільшення найкраща армія в Європі і це визнають наші партнери.
У ЗСУ був низький престиж до 2014 року. Чому?
Залишковий принцип фінансування, армію фактично кинули на виживання, квартир немає, зарплата мінімальна і кому потрібен український військовий. Плюс теза "ми не будемо ні з ким воювати, у нас позаблоковий статус і взагалі давайте роззброюватися".
Наразі довіра до ЗСУ як інституції влади – одна з найбільших, на рівні 90 відсотків. Ми маємо довіряти армії в прямому і переносному сенсі, допомагати кожному на своїй ділянці фронту.
Корупційні скандали не впливають на імідж ЗСУ. Вони впливають на престиж конкретних посадових осіб.
Що буде із ЗСУ після перемоги?
Не виключаю, що частина із військовослужбовців піде у політику. Але інше питання – як їх будуть використовувати, чи не куплять їх?
