Робота рятувальників завжди була напруженою, але з початком війни змінилися кількість і характер виїздів. Проте, як зізнається харківський рятувальник Олександр, найскладніше, це не сам виїзд на місце обстрілу, там немає часу на роздуми. Найскладніше – це очікування того, що такий обстріл в будь-яку мить може статися. В інтерв’ю UWN Олександр розповів, з чого починається робота фахівців ДСНС на місцях влучання ворожих ракет, як рятувальники морально розвантажуються після важких виїздів, на яких доводиться діставати тіла загиблих, та які емоції викликає порятунок кожного життя.
Олександр на службі ДСНС з 2013 року. З 2017-го по 2018 рік працював інспектором, а потім перевівся на начальника караулу пожежно-рятувальної частини. 24 лютого 2022 року прокинувшись від звуків вибухів, не міг повірити, що почалася широкомасштабна війна. Подумав, що знов вибухають артилерійські склади, проте майже одразу почали телефонувати колеги і сумнівів не залишилось – треба було збиратися на службу.
Перші влучання та перші руйнування від ворожих ракет на Харківщині були значними, з чого почалася ваша робота в той день? Чи була якась пріоритетність виїздів?
За командою "Збір" ми вже за годину всі були в частині. З цього часу в нас почався посилений варіант несення служби, оголосили графік, за яким ми будемо чергувати – два-два, тобто якщо зазвичай ми чергували одна доба через три, то з 24 лютого ми чергували дві доби і дві доби відпочивали. За цим графіком ми працювали близько трьох місяців, а зараз чергуємо дві доби через чотири.
Насправді дуже важко було, але завдяки вмілому та досвідченому керівництву грамотно було розподілені сили та засоби. В перші дні та протягом березня обстрілів було багато і такі місця, як Салтівка, вулиця Бучми, Ужвій – там, мабуть, працювало ледь не все місто. Але, окрім того, що багато будинків горіло на цих вулицях, обстріли продовжувались і на інших територіях, і пожежі були в інших місцях. Ми працювали по всіх місцях, де були прильоти.
З чого починається робота рятувальника, коли він приїжджає на місце обстрілу?
Робота починається для нас задовго до того, як ми приїхали на місце пожежі. Все починається з розвідки.
До того, як ми приїхали на місце, ми вже отримуємо певні дані: куди ми їдемо, що це за місце, де можуть знаходитися люди. Якщо це об’єкти із нічним перебуванням людей, наприклад лікарня, дитячі будинки, гуртожитки, ми перед відбоєм збираємо дані, скільки людей на якому поверсі знаходиться. І коли ми їдемо, якщо це нічний час, ми вже маємо приблизну інформацію.
Після того, як ми приїхали на місце пожежі, проводиться оцінка обстановки, а також збір даних щодо того, де можуть знаходитися люди.
В першу чергу ми рятуємо людей, а потім вже, коли всі евакуйовані або врятовані, ми продовжуємо працювати по інших напрямках – це або унеможливлення повторного вибуху, або унеможливлення обвалу певних конструкцій, або, якщо це неможливо, – мінімізація хоча б збитків і небезпеки. І звісно, гасіння пожежі, якщо горіння все ж таки є. Тому що часто після обстрілів бували лише завали, які ми розбирали і не завжди вогонь розповсюджувався місцем надзвичайної ситуації.
Морально дуже важко виїжджати на місця обстрілів, коли є влучання в багатоквартирні будинки, лікарні?
Я не пам’ятаю навіть. Морально важко не на самих виїздах, а в спокійний час. Очікування невідомого напружує ще більше ніж, коли це стається. Хоча були деякі виїзди, коли доводилось доставати тіла загиблих. Якщо це була не велика активність і був час про це думати, то тоді було морально важко. Коли все відбувалось у великій активності, особливо багато часу не було думати про якусь моральну складову або про те, що важко. Ми просто виконували свою роботу і виконували її максимально швидко, на це не було часу.
Чи працюють рятувальники з психологами після таких виїздів? Чи є у вас якесь моральне розвантаження?
Психологи у нас є. Під час морально важких подій, масованих обстрілів ми працювали з психологами. Вони проводили з нами психологічне розвантаження – це певною мірою допомагало. Деякі хлопці, які скептично відносились до психологів, після цього були бадьорішими, їхній моральний стан покращувався.
А взагалі, кожен по-своєму розвантажується. Мені дуже допомагає спорт – це класна річ, куди можна направити свою енергію або розвантажити моральні потрясіння.
Як реагують люди, яких врятували?
Коли люди у свідомості – вони зазвичай спантеличені. Якщо вони мають змогу, то дякують. Але дуже часто вони настільки в шоковому стані, що навіть не розуміють, де вони знаходяться.
Ми просто евакуюємо таких людей, одразу передаємо швидкій медичній допомозі, яка вже знаходиться на місці події. Ми є ланкою, яка швидко дістала людину і одразу передала медикам.
Насправді дуже приємно когось рятувати – це особливі відчуття, і такі моменти дуже підіймають настрій.
Є виїзди, які останнім часом запам’ятались?
З останніх виїздів запам’яталася побутова пожежа. ЗСУ відігнали ворога далеко від Харкова, кількість обстрілів зменшилася, люди почали повертатися до міста і, відповідно, збільшилася кількість побутових епізодів.
Компанія чоловіків, випивши алкогольних напоїв, вирішили щось приготувати, забули про це, і в стані алкогольного сп’яніння позасинали. Тоді ми з напарником врятували трьох осіб. Там була весела компанія, одразу як їх врятував, в них почалися п’яні суперечки.
Тваринок рятували?
Мої колеги врятували кролика в один з перших тижнів війни. Тоді було влучання в будинок і мене здивувало, що тваринка залишалась одна в квартирі. Її бідолашну просто залишили вдома і поїхали кудись в евакуацію. У нас в частині вона пожила, може, тиждень, далі її передали волонтерам.
Декілька разів ще кошенят рятували з-під завалів. В цьому плані наші хлопці взагалі дуже сентиментальні, вони дуже бережно ставляться до кожного життя і тварин також рятують з великим ентузіазмом. Ми намагаємося рятувати та допомагати всім живим істотам.
Війна стала буденністю та звичайною роботою?
Робота для нас взагалі мало чим змінилася, окрім кількості та характерів виїздів. Вона і до цього в нас була напружена.
Зараз ворог, на щастя, дуже далеко відійшов від Харкова, і обстріли міста вже не є такими інтенсивними, їхній характер дуже змінився. Якщо в перші тижні війни, коли ворог стояв під Харковом, він діставав до нас зі ствольної артилерії, РСЗВ, то зараз цього вже не відбувається.
Якщо і стаються обстріли, то вони зазвичай є точковими, в основному з ракетних систем С-300. Тому стало тихіше, і ми вже частіше виїжджаємо на побутові виклики та пожежі.
