– Про вас пишуть різне – чи то ви втекли з дому, бо хотіли воювати разом з татом, чи то ви самі попросила тата взяти вас з собою. Зрештою, ви потрапили на фронт, а потім – у російський полон. Можете пояснити, як підліток 14 років пережив російський полон?
– Я не тікав з дому, я до 14 років прожив на військовій базі, якою командував мій батько. У принципі, я формувався як солдат, я ріс серед солдатів, і в 14 років уже певний досвід у мене був. На початку війни в Абхазії всі хлопці нашого підрозділу мали піти на лінію фронту, я попросив свого батька взяти мене з собою. З першого разу не вийшло, він мені відмовляв, але зрештою я домігся свого і потрапив на лінію фронту разом із батьком. А після року війни ми опинилися разом у полоні. Полон у варварів – доволі складне явище, але пережити це можна, хоча більшу частину хлопців, які потрапили в полон, було вбито тортурами або ж розстріляно, основна частина підрозділу там і загинула. Потрапили в полон 33 людини, а повернулися, наскільки я пам'ятаю, 11.
– Як це переживав ваш батько? Мені важко зрозуміти, як батько приймає таке рішення і каже: "Добре, сину, ти підеш зі мною воювати".
– У Грузії ніколи не було великого людського ресурсу, її солдатів потрібно було мотивувати, особливо в 90-х, коли у Грузії не було зброї, не було сучасних технологій, і все будувалося на героїзмі. Мій батько показав приклад тим, що взяв мене, і я б сказав, це мотивувало велику кількість хлопців, які були в нашому підрозділі. Історично в Грузії доводилося використовувати неповнолітніх дітей навіть на війні з Росією, і це не вперше, тож батько, я думаю, зробив правильний вибір, він мені показав, що з себе представляє зло. Після полону я зрозумів, що таке Росія і чому треба проти неї боротися.
– Вони розуміли, що вам 14 років, вони знали, що ви дитина?
– Так, звісно. Для них це не мало значення. Вони поводилися зі мною, як із військовополоненим. Я був готовий. Мені батько багато розповідав, що всі наші предки були вбиті росіянами під час першої анексії Грузії 1921 року, вся наша сім'я була вбита. Були "трійки", які без суду розстрілювали знатні роди, ось і нам довелося поміняти прізвище. Тобто прізвище, яке я зараз ношу, воно не моє, хоча батько перед смертю поміняв його на наше історичне. У нас є генетична пам'ять, вона завжди підказувала, з ким ми маємо справу.
– Я сподіваюся, що українська генетична пам’ять буде міцнішою цього разу – після закінчення війни в Україні ми будемо чітко пам’ятати, хто наш ворог №1, тому що Росія не збирається нікуди зникати.
– Я не погоджуся, я думаю, що Росія зникне в тому вигляді, в якому вона є зараз.
– Початок 2014 року, в Україні в розпалі Революція гідності, потім розпочинається АТО. Ви перебували на спортивних змаганнях в Азербайджані і вийшли отримувати свої нагороди з українським прапором. А потім ви збираєте команду однодумців, приїжджаєте в Україну, щоб взяти участь в антитерористичній операції. Чому?
– Я воював в Абхазії, і українці для мене асоціювалися з людьми, які нам тоді допомогли. Момент, який мені запам'ятався: ми на лінії фронту, в автобусі, дорогою до нас зайшли кілька цивільних жінок і сказали: "Ось приїхали українці нам допомагати, ми обов'язково переможемо".
– Наскільки я знаю, є історія, що одного із ваших побратимів українські військові врятували у віці шести років.
– Йому було два чи три роки тоді, є навіть кадри, як рятували цього хлопця, Котелаша. Українські моряки врятували його і його матір, забрали з порту як біженців. І ось практично 30 років потому він приїхав сюди воювати за Україну і загинув тут одним із перших.
– Допомога військових Грузії – це ж не просто віддача боргу?
– Ні, це не так. Виходячи з того, що у багатьох хлопців з'явилося бажання приїхати сюди, я думав, з чим це пов'язано, заглибився в історичні факти. Козаки служили в армії одного з грузинських царів, тобто факт історичної взаємодії йде глибоко в історію, в якійсь пам'яті це відкладається. Багато хлопців, які приїхали в Україну, навіть не знали, що українці допомагали нам в Абхазькій війні, але на підсвідомому рівні вони знали, що вони роблять правильну справу. Потім ми їм роз'яснюємо це все, розповідаємо цю історію, щоб вони розуміли, чому це так і чому вони повинні допомагати.
– Чому ви вирішили створити Грузинський національний легіон, адже теоретично можна було воювати добровольцями і в складі інших підрозділів?
– Грузинський уряд не підтримував Україну, і нам обов'язково потрібно було представити Грузію Україні, інтереси грузинського суспільства. Грузинський легіон був якраз одиницею, яка чітко представляла інтереси грузинського суспільства, народу. Я думаю, це той рівень, коли люди віддають найважливіше – життя. Ми об'єднали багато інших країн, які сьогодні входять до Грузинського легіону і які представляють ЗСУ.
– Спочатку в Грузинському легіоні служили тільки грузини, зараз ви приймаєте туди і людей з інших країн, інших національностей. Хто ці люди і як ви їх вибираєте?
– Перші іноземці почали приєднуватися у 2016 році. Для них було принципово офіційно оформитися до лав української армії. Коли було ухвалено закон про іноземців у ЗСУ, тоді до нас приєдналися три чи чотири американці. Після 2016 року чисельність почала зростати, приїжджали хлопці з різних країн, інформація поширювалася. Сьогодні хлопці дуже багатьох національностей служать у легіоні, наприклад, японці.
– А як воюють японці, бо я, мабуть, пропустив цю інформацію, що і японські воїни є в лавах ЗСУ?
– Дуже важко з ними спілкуватися, бо здебільшого вони не розмовляють англійською, але ми за допомогою Google Translate з ними спілкуємося, вони беруть участь у тих моментах, де не потрібно особливого розуміння мови. Для кожного ми підшукуємо ту роль, яку він більш ефективно зможе зіграти.
– У вас на шевроні зображений вовк, карта Грузії включно із тими територіями, які окупували РФ. Можете розказати, чому саме такий шеврон, що там зображено, і в кого виникла ідея зробити зробити його таким?
– У дохристиянські часи символом Грузії був вовк, Грузію називали "країною вовків". Грузія асоціювалася з твариною, яка уособлює свободу і незалежність, тож ми обрали собі символом те, що було символом Грузії завжди. Ми спонтанно працювали над цим шевроном, людина, яка фізично допомагала мені його робити, загинула в Грузинському легіоні одною із перших.
– Скільки людей ви втратили за всю історію російсько-української війни?
– За всі дев'ять років загинуло близько восьми осіб. Грузинський легіон сьогодні – одне з найбільших військових формувань української армії, і те, що втрати у нас мінімізовані, це викликано якраз тим, що це дуже професійне військове з'єднання.
– Люди приходять в легіон уже професійними чи ви проводите їм якісь додаткові навчання?
– Вони приходять вже навченими, вже з бойовим досвідом, тому що ми не маємо часу для того, щоб навчати солдатів. Ми вирішили приймати хлопців тільки з бойовим досвідом, не тільки з Грузії, а й з інших країн світу.
– З відкритих джерел є інформація, що зараз у Грузинському національному легіоні 1,5–2,5 тисячі бійців. Наскільки це відповідає дійсності?
– Так, приблизно це правильне число. Я думаю, воно зростає щодня, ми отримуємо дедалі більше солдатів, в основному з Грузії. Прем'єр-міністр Грузії зробив заяву, що хоче позбавити громадян Грузії, які воюють за Україну, громадянства. Вони думали, що це завадить тому потоку, який йде з Грузії, але після цього до нас стало приїжджати ще більше людей.
– Які завдання виконує Грузинський національний легіон?
– Від самого початку він виконував розвідувально-диверсійні завдання, а сьогодні виконує спецоперації, які мають виконувати професійні солдати високого класу. Легіон займається якраз цими спецопераціями, він розбитий на загони, які діють автономно і незалежно один від одного.
– Що ви, як громадянин своєї країни, відчуваєте у ситуації, коли фактично віддаєте все для того, щоб допомогти іншій країні, а ваш уряд зовсім нічого не робить?
– Якби грузинський уряд залишався хоча б нейтральним, я б, напевно, залишив їх у спокої. Зараз грузинський уряд – це група колаборантів, яка намагається догодити Росії. Грузинський уряд сьогодні відкрито працює на Кремль, але це мене не дивує, я до цього був готовий, тому що розумію, що до влади прийшов олігарх, який є одним із представників "Газпрому". Вливаються величезні фінанси, щоб грузинський уряд залишався проросійським.
Я не можу зрозуміти, чому грузинське суспільство сьогодні мовчить, я сподіваюся, що наступні вибори стануть вирішальними, і нарешті Грузія звільниться від проросійського впливу.
– Міхеїл Саакашвілі зробив дуже багато для Грузії, багато реформ, а зараз він знаходиться у в’язниці. Яке ваше особисте ставлення до третього президента?
– Міхеїл Саакашвілі сьогодні є бранцем Російської Федерації на території Грузії. Саакашвілі є обличчям тих реформ, які пройшли в Грузії. За ці реформи 2008 року і хотіла нас покарати Росія. Історію з Саакашвілі я б назвав публічною стратою.
– Як ви думаєте, коли і як закінчиться російсько-українська війна?
– Я думаю, що ми переможемо, це видно. Але, на жаль, загине багато хлопців, це та обов'язкова плата за свободу.
