Марія Удовиченко до війни була бандуристкою в Маріуполі. Ворожий снаряд влучив у її будинок під час масованих ударів окупантів по місту. А потім їй довелося пережити фільтраційний табір, де російські військові скалічили її батька.
Свою жахливу історію з життя Марія розповіла в ефірі телеканалу UWN.
Дівчина розповідає, що дні після 24 лютого, коли росіяни вторглися в Україну, не можна назвати життям. Це були жахливі дні, коли на їхніх очах помирало місто, а поруч – гинули близькі.
"Жахливо усвідомлювати те, що ти втрачаєш рідних просто поруч, і це не передати словами як страшно. Як злість захоплює тебе, тому що ти починаєш ненавидіти просто все через те, що ти не можеш просто допомогти своїй рідній людині, ти безпорадний, це найстрашніше було для мене після 24 лютого", – згадує вона.
У будинок сім'ї Марії влучив снаряд. Вони жили на п'ятому поверсі. Однак коли в їхній поверх прилетів боєприпас, сім'я перебувала не вдома, а на два поверхи нижче, що і врятувало їхні життя.
"Це вібрація і шум, гул – не можна передати. У перші секунди я нічого не чула, тому що я просто кричала. У мене плакала сестра: її сильно вдарило об стінку, тато намагався нас усіх зібрати і думати куди бігти, бігти далі, тому що просто сипалася стеля. Мама в цей момент, у неї відмовили ноги, до неї повернулася страшна хвороба, вона сильно перенервувала, відтоді вона не може ходити через переляк", – каже дівчина.
17 березня родині Марії вдалося вибратися з Маріуполя. Вони намагалися виїхати в сусіднє село Мелекіне, але воно вже було окуповане росіянами. На під'їзді до населеного пункту їх перехопили бойовики "ДНР" і під прицілом зброї скерували в невідомому напрямку. Таким чином родина опинилася в Новій Ялті (населений пункт під Маріуполем).
Дівчина розповідає, що в селищі був дефіцит продуктів. Їм вдалося купити всього дві буханки хліба. З 17 березня по 2 квітня сім'я просиділа без їжі.
За словами Марії, окупанти закрили населений пункт і не пропускали туди ні гумдопомогу, ні медиків. Так вийшло, що сім'ю поселила у своєму пансіонаті жінка. Потім їм довелося пройти фільтраційний табір.
"Це була найвища точка перевірки всіх тих, хто там був. Обіцяли, що просто перевірять документи і випустять, але насправді було не так. Спочатку це величезна черга, з машини нам не дозволяли вийти навіть до туалету, будь-які дії вважалися провокацією і за це людей били і били показово для того, щоб показати іншим, що може бути. Так ми простояли два дні, а потім уже ближче до фільтраційного табору блокпост, на якому перевіряють усю машину, усіх, хто є в машині, усі документи і далі вже йде як будівля самої фільтрації", – розповідає Марія.
На фільтрацію відправляли осіб, старших за 14 років із документами та гаджетами. На перевірку до окупантів пішла Марія та її батько. Мама в той період не ходила, а сестрі 13 років, тому вони були вдвох.
Вона згадує, що під час фільтрації її тата дуже жорстоко допитували, оскільки його телефон виявився порожнім. Марія пояснює, що в них була можливість лише стерти всі дані з гаджетів, саме за це її батькові висунули підозри.
"Його били все сильніше і змушували погоджуватися з тим, у чому його звинувачують. Допит він проходив роздягненим, його били, йому погрожували відрізати кінцівки, відстрелити. Перепитували, може він заговорить, якщо когось із його родичів сюди приведуть. Його дуже сильно залякували і били. І сталося так, що він знепритомнів, на жаль, після цього побиття в нього сталися серйозні проблеми зі здоров'ям", – розповіла дівчина.
У підсумку її батькові вдалося пройти допит.
Марія розповідає свою історію беземоційно. Вона пояснює це тим, що їй довелося пережити дуже страшне бомбардування, коли вона подумки поховала себе і своїх близьких.
"Я зараз звісно шкодую сильно, але в той період я втратила все, я не могла більше сприймати емоційно. Уже не було сил плакати, сил кричати, просто воно загубилося і, на жаль, зараз я не реагую дуже емоційно на різні події", – пояснює вона.
На запитання, в якому стані зараз перебувають її батьки, дівчина розповіла: "Так у моїх батьків, на жаль, дуже складний стан, дуже складні діагнози. У мого тата пропав зір повністю, ліве око втрачено назавжди, праве згасло. Ми робили татові влітку операцію, намагалися з цим боротися, але трапилося так, що в моєї мами страшенно погіршився стан, вона може просто перестати дихати будь-якої миті, може перестати битися серце, тобто стався страшний регрес, і, на жаль, ми змушені обирати пріоритет. Тому що ми не в змозі знайти повністю ту можливість, яка покриє все. Зараз ми відчайдушно боремося за життя моєї мами, ми шукаємо будь-які виходи. Пошуки того, щоб її врятувати, для нас це дуже боляче, дуже складно, але ми не складемо руки, і я впевнена, що буде перемога над цією страшною хворобою".
Також Марія розповіла про самопочуття її молодшої сестри. За її словами, дівчинка зараз не розмовляє. Їй складно йти на контакт із людьми, вона закрилася в собі. "Усе що її розряджає, – це малювання".
